Афган - розбите дзеркало ілюзій

Афган – розбите дзеркало ілюзій

Проект

Т. М. Шинкаренко, учитель української мови та літератури

                                       Старосанжарської загальноосвітньої школи

                                       І-ІІІ ступенів імені Оксани Мешко

                                       Новосанжарського району

                                       Полтавської області

Учасники проекту: дев’ятикласники  Старосанжарської 

                                    загальноосвітньої школи  І-ІІІ ступенів

                                    імені Оксани Мешко

                                    Новосанжарського району Полтавської області

Тип проекту: літературно-творчий, інформаційний, колективний.

Термін реалізації: довготривалий

І. Актуальність проекту

     У час становлення незалежності нашої держави великого значення набуває патріотичне й громадянське виховання. Юне покоління повинно пам’ятати, що воно живе не лише хлібом, тому потрібно вшановувати воїнів-інтернаціоналістів, учасників бойових дій і не розривати зв’язок поколінь. Про страшну неоголошену десятилітню війну 1979 –1989 рр. в Афганістані треба знати й  пам’ятати. У високодуховному цивілізованому суспільстві, прагнення до якого декларує Україна, війни не повинно бути.

 ІІ. Мета й завдання проекту

·       Об’єднати всі покоління в прагненні увіковічнити пам’ять про загиблих воїнів –інтернаціоналістів в Афганістані.

·       Ушанувати воїнів –інтернаціоналістів.

·       Дослідити сторінки історії рідного краю, пов’язані з іменами воїнів –інтернаціоналістів, які проходили службу в Афганістані та загиблих воїнів.

·       Дослідити, чи пов’язана історія родин учнів із військовими діями в Афганістані.

·       Проаналізувати, як минуле впливає на майбутнє.

·       Підібрати інформаційний та ілюстративний матеріал.

·       Опрацювати літературні джерела.

·       Розвивати пізнавальні інтереси учнів.

·       Розвивати життєву компетентність.

·       Виховувати патріотичні почуття.

ІІІ. Етапи реалізації проекту

      Тривалість проекту -----------------------

1.    Робота з літературою та інформаційними ресурсами.

2.    Зустрічі  та інтерв’ю з воїнами-інтернаціоналістами та учасниками бойових дій.

3.    Організація та проведення дослідження історії своєї родини,  пов’язаної із  військовими діями  в Афганістані.

4.    Створення електронної версії фотоальбому.

5.    Проведення літературно-музичного дійства, присвяченого 22-річниці виведення військ із Афганістану.

ІV. Звіт про роботу над проектом – творча робота учнів та проведення літературно-музичного дійства.

V.Очікувані результати

·       Розвиток життєвої компетентності учнів.

·       Набуття навичок дослідника.

·       Розвиток пізнавальних інтересів до історії рідного краю.

·       Підвищення громадянської культури.

·       Дослідження історії родин, пов’язаних із військовими діями в Афганістані.

·       Створення ілюстративних та інформаційних матеріалів.

                                                  

                               Презентація проекту

                  “Афган – розбите дзеркало ілюзій”

   Святково прикрашена сцена, звучить музика; за журнальним столиком займають свої місця ведучі; поряд столик із зібраними матеріалами про Юрія Лобача – афганця, який загинув; перші ряди в залі займають воїни-інтернаціоналісти, запрошені на дійство. Свято постійно супроводжує повільна мінорна мелодія.

           На екрані кадр: “Літературно-творчий, інформаційний, колективний проект “Афган – розбите дзеркало ілюзій”.

                    Звучить запис пісні “Журба”

Ведучий.

          Ти – вічний біль Афганістан, 

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран 

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей – 

Не всі вернулися сини із тих ночей...

Минають дні, ідуть роки. 

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки 

В душах людських не замовкає.

    

Ведучий. Добрий  день, шановні ветерани-афганці, дорогі гості, усі  
присутні у цьому залі. Сьогодні ми зібралися  вшанувати учасників бойових дій на території інших держав. 
    Не одним сивим пасмом закосичена ця дата - 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього Радянського Союзу десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. 

 Ведучий.  Афганістан... Уже більше двадцяти років у нашій свідомості прописалося це слово, не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського прекла. 

 Ведучий.  За кожним воїном-афганцем – доля, життєвий подвиг, крок у Безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати й командири, ви – із перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, склали екзамен на зрілість.

Ведучий. Війна безжально перекреслила ваші надії, плани, понівичила долі. Там серед моторошних смертей, коли життю щохвилини загрожувала небезпека, ви - мужніли й загартовувалися. 

На екрані сторінка перша:

        “15 лютого – 22-річниця виводу військ із Афганістану”

Звучить уривок із пісні “Прощай Афган”

 Ведучий. Шановні присутні! 15 лютого 2011року   ми відзначали

                   22 – річницю виводу військ із Афганістану, скорботний день

                    пам’яті воїнів-інтернаціоналістів.

Ведучий. Сьогодні продовжуємо знайомитися з  героями цієї страшної

                  війни. Добираючи матеріал  для створення нашого проекту

                  дослідники з’ясували ряд питань:

·       Що для людини є найціннішим?

·       Для чого живе людина? Що від неї залежить?

·       Які чинники впливають на вибір людиною певного рішення в житті?

·        Що ми знаємо про афганську війну?

·       Через які життєві труднощі вдалося пройти афганцям, воїнам-інтернаціоналістам, що допомогло їм в житті не зламатися, які життєві орієнтири не тільки втримали їх від прірви небуття, але й дали наснаги боротися проти брехні, жорстокості, болю?

Учень.

Афганістан - ти край війни і крові,
тих молодих завзятих юнаків,
в котрих у грудях полум'я любові,
горить допоки дух їх не дотлів.
Афганістан - проклятий ти батьками,
всіх тих синів, котрих ти вербував.
Бо їх серця скривавлені ножами,
у кожну мить, як воїн помирав.
За що ж боролись, що там здобували?
Добробут, волю, Боже, це ж вуаль?
Прокляті битви, що життя ламали,
несли в собі лиш сльози і печаль.
Афганські гори, кров'ю, ви, омиті,
тих юних тіл, що гинули в бою.
І, ви пекельні, горем оповиті,
а мертвим душам місце у раю.
Ви відчували запах смерті в битві,
і кожен спраглий подих до життя,
жага і віра, сплетені в молитві,
думки юнців, їх щире каяття.
Афганістан - твоя війна це сльози,
братів, сестер і ледь живих батьків,
жахлива спека і страшні морози,
навіки в пам'яті відважних юнаків.
Пройшли роки, війну ж ту не забути,
бо кожен воїн, що вернувсь живим
згадає тих кого не повернути
бо й вірний друг там згинув молодим. 

Ведучий.    Життя людини – досить суперечливий і динамічний процес, який вимагає від неї вміння освоювати нові реалії соціального та індивідуального існування, духовної гнучкості з тим, щоб вона могла регулювати свої зусилля відповідно до можливостей. Людина, життєві орієнтири якої чітко визначені, знаходить у собі сили долати обставини, не втративши здатності творити добро.      

Ведучий.

      Мені дуже хочеться, щоб поезії, пісні, розповіді спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь ваші юні серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше й найбезглуздіше у світі – це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто недожив, недоспівав, недокохав.

Звучать слова в записі:”Схиляймося вам...”(із пісні “Солдатська могила”)

Учень.

Афганістан...
Згадаймо ті дні, коли разом зі світанком
Вставали всі і мчались ми на танках,
Або "БеТееРом", вперед на ті гори,
Де ворог засів, що бив по колонах.

Афганістан...
Згадаймо бої. Згадаймо загиблих.
Шануймо батьків наших рідних. Пониклих
В журбі за синочком, що смерть там знайшов...
Геройски загинув! У вічність пішов!...

Примітка:
1."БеТееР" - бронетранспортер.

Ведучий.  ( звучить повільна мінорна мелодія, на екрані хроніка)

                  Найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата, коханого, чоловіка. Жахлива трагедія, гинуло покоління, народжене у 60-х. 

 Ведучий. Що можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна у цифрах – це моторошно і страшно.

 Ведучий. 22 роки тому, 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни. Для кожного з більш ніж 620 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була й залишається своєю. Для тих, хто не повернувся: 9511 убитих у боях, 2386 померлих від ран, 817 – від хвороб, 1793 – чиї життя забрали аварії й катастрофи. І для живих. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. У цій війні загинуло 2572 українських  солдати,  тисячі були поранені, тисячі потрапили в полон.

Ведучий. Нині в Україні живе 150 тисяч колишніх воїнів-афганців. Через афганську війну (1979-1989 рр.) пройшло понад 160 тисяч осіб, призваних до лав Радянської армії з України. Не повернулося з війни 3360. Із них: загинуло 3280, пропало безвісти 80. Залишились без синів 2729 матерів, 1982 батька. Стали вдовами 505 молодих жінок, сиротами – 711 дітей. Поранено на афганській війні понад 8 тисяч вихідців з України. Стали інвалідами 3560 осіб. Після війни померло від ран та захворювань більше, ніж загинуло. Кількість інвалідів збільшилась удвічі.

Ведучий.Поставте скибку хліба на стакан, 

     І голову схиліть в скорботі вічній:

                 За тих, кого убив Афганістан, 

           Чиї він душі зранив і скалічив.

Учні (на фоні мінорної мелодії):

                            ЖИТТЯ
1.Ціною крові захистити, так називаєму "свободу",
Тебе відправили у пекло. В чужу країну, до народу,
Що не чекав від нас нічого і не просив про допомогу.
Йдучи на цю страшну війну, ти свято вірив в перемогу!

Ти пам’ятаєш, мій товариш, останній бій і ту пору,
Коли, серед димів пожарищ, ми проклинали цю війну.
Ми всі надіялись на краще... Життя без куль і свисту мін,
Без крові, гибелі... Юначе! Воно прийшло, як ти й хотів!

2.Дика краса і синє небо... Чужа країна... Кишлаки... Дували...
Нещадне сонце у зеніті... Пісок... Пустиня... Перевали...
Тріск автоматів... Вій снарядів.... Хвилини спокою не знали...
Смерть безпощадна друзів наших, яким ми очі закривали... 

Аллах і Бог зійшлись на не6і! А на Землі - криваві скелі!
Пісок, мов сито, там фільтрує гарячу кров... Він не рахує,
Чия то смерть, чиї то долі зійшлись, мов блискавки, в двобої...
Кого чекає рідна мама... Кого чекає смерть кістлява...

3.Гелікоптери, мов сороки, відмірюють короткі строки
Життя тому, хто в нас стріляє... Чи свою Землю захищає?....
А нам хто те життя відмірить? Хто наші душі полікує?...
Хто горе батьківське загладить? Чи та зозуля, що кукує? 

Літак приніс тебе додому. До милих серцю журавлів.
Але не всі побачать ниви, плакучі верби і батьків.
Батьків, яких зігнуло горе. Сестер, коханих і братів.
Враз посивівших і поникших, коханих, наших матерів.
          

    На екрані сторінка друга: “Держава – Афганістан”

Розповіді  учнів під час відеопоказу про країну Афганістан:

  1.  Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, із них 8 млн. – афганці, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.

    До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу.

Афганістан – це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш із висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч чоловік населення проживають в аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги. Масова не писемність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність.

У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою.

       2. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка була раніше власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу.

         У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони “моджахедів” (“борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.

  3. Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її  передумови. Розставити все на свої місця можна лише зараз, коли доступнішою стає засекречена інформація.

       Каталізатором військового втручання стала Квітнева революція 1978 року, про яку ми тільки що говорили. У результаті цього  у грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір , за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л.І.Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичного режиму НДПА Бабрака Кармаля реальну воєнну підтримку.

4. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985роки.

      Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ.  І вони сліпо обдурені, “наводили лад” у тій країні “вогнем” і “мечем”. Вони вірили й думали, що продовжують подвиги і славу батьків і дідів, які виконували такі ж обов’язки в Іспанії, Угорщині, Чехії... Афгані плював їм кулями в обличчя. Брудна підступна війна... За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Ті, що на місцях їх демобілізували хлопців, виконуючи секретні вказівки, потім казали, що “ми вас туди не направляли”. Тоді хто: Брежнєв, Андропов чи інші компартійні вожді? Так, вони. Тодішня система взагалі.

МЕРТВИМ І ЖИВИМ

          (Пісня)
Згадаймо, брат, те небо темно-синє,
Зірками всипане. Немов кущі калини
Кров’ю забризкані, як рани друзів наших,
Що смерть знайшли далеко від родини.

ПРИСПІВ:
Роки летять... І нас становиться все менше
На цій оновленій, але святій Землі,
Котра летить у Всесвіті. Куди - ніхто цього не знає
Як душі друзів наших, загиблих на страшній війні.

Пісок скрипучий, замішаний на крові.
Він на зубах, в очах, в наших легенях
Лишивсь навічно, як вантаж "двухсотий"
З тіл друзів наших, загиблих на кривавих скелях.

ПРИСПІВ.

Лишились ми живі. Не винні ми у тому,
Що повернулись до своїх сімей.
Ми пам’ятаєм всіх Вас, до одного.
Так навчимо ж цьому своїх малих дітей.

ПРИСПІВ.

Брати мої і сестри мої рідні.
Лишаймося людьми на все своє життя.
Щоб не було смертей і похоронок.
Війні "афганській" не буде вороття.

На екрані сторінка третя: “Мати – страдниця, Мати - великомучениця”

Ведучий.
Засинають піски –

Невблаганно, пекучо і сухо,

А у флягах – ні грама, ні краплі води.

І прицільним свинцем

Звідусіль огризаються “духи”,

Смерте, руку свою

Одведи, одведи, одведи...

Ведучий.
Їх немає вини –

Цих ошуканих юних Іванів,

Що орошують кров’ю

Сипучі і згірклі піски.

Їм нема, що робить

В цім далекім, чужому Афгані.

І за що побратими кладуть українські кістки?

Учениця.  Очі туманить ядюча сльоза,

 Руки скувала утома, 

Палить їй душу афганська гроза

Син не вернувся додому. 

В неї він був ясночолий, як світ,

Сонячно так усміхався, 

Ще й двадцяти не було йому літ...

Юним навік і зостався. 

Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля, 

Скільки ж вас не вернулось з війни?

Скільки гибіє ще у неволі?  (мати стає й молиться перед образами)

Ведучий.  А вдома чекає мати, благає Господа, щоб той захистив її дитину. Мати – віщунка, яка всім своїм єством відчуває те, що коїться зараз з її сином, хоч той за тисячі кілометрів.

Учень  у формі читає поезію:

РІДНА МОЯ, МАМО

Мамо. Рідна моя, мамо.
Я вже далеко від оселі.
В чужій країні, за "Салангом",
Де гори, спека і пустелі.

Я знаю, що немає в тебе сну,
Коли поїхав я "за річку".
З тих пір ти посивіла враз...
Не засипаєш кожну нічку...

Щоб повернувся я додому -
Ти Бога молиш... Щохвилини...
Я повернуся, мамо! І побачу
Зелені наші полонини!

Я обніму тебе і сам заплачу.
Промовлю тихо: "Я з тобою.
Ніхто нас не розлучить більш
Несправедливою "війною".

Бог допоміг нам! Та молитва,
Яка злітала з вуст твоїх,
Бар’єром стала перед смертю!
Сина залишила в живих!

 Ведучий. Гинули не тільки українські юнаки, а й хлопці з усього Радянського Союзу, що були призвані на службу в Афганістан, гинули двадцятирічні юнаки...(звучить уривок із пісні Розенбаума “Чорный тюльпан”)

Учениця (грає роль матері):

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом, 

І плач дівочий танув, як струна.

 Руда земля розверзлась чорнорото. 

Чекає хижо мовчки на своє,

 А мати на колінах у болоті 

Обмацує труну: “Чи ж там він є?!!”

 Стоять, відводять очі вбік солдати 

І шепотить сержантик,  ледве чуть:

 “Не велено... Не можна відкривати... 

Не велено...”

 Уже струмки течуть,  

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі. 

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі. 

А голосок дівочий квилить, квилить.

Соромиться кричати на весь світ... 

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть одвіт? 

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі – 

В селі ховали воїна-солдата,

           У мирному вкраїнському селі. (Мати запалює свічку)

Звучить запис пісні “Солдатська могила” (у зал роздаються свічки)

На екрані сторінка четверта: “Вистраждані спогади”

Ведучий. Покоління воїнів-афганців знає ціну життя, дружби, єдності. Воно зберегло військову відданість і братерство. Ще досі тим, хто пройшов крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо й земля. Наші хлопці у свої 20 років падали, як скошені снопи, одне в одного на очах. А до того ж ще й географічні умови: нестача води й гарячий пісок навкруги, або гори, у яких не пройти. Ковток води цінувався, як золото.

Ведучий. Війна – це бойове побратимство. Цих людей об’єднує одне – страждання. А розлука – незмінна супутниця військової долі, але ця розлука утверджувала у воїнах світлі, добрі почуття. Ще більше зміцнювала любов, загартовувала серце, формувала мужність.

Ведучий.  У нашому залі присутні герої-афганці, воїни-інтернаціоналісти запасу. І сьогодні в цей прекрасний вечір ми – Ваші співвітчизники говоримо щире спасибі Вам, за проявлений героїзм, мужність відвагу й витримку при виконанні інтернаціонального обов’язку в ДРА. Ви перед усім світом довели, на який подвиг, на яку самопожертву готові були в ім’я справедливості й миру на Землі.

Ведучий.  Ви планували й керували військовими операціями зі знищення душманських бандитських угрупувань, які перешкоджали своїм прицільним вогнем із засідок у горах, доставляли військовим колонам радянських вантажівок продукти харчування. Ви проявили високий військовий професіоналізм, Ви виконували наказ вижити в бою...

Надаємо слово голові Новосанжарської районної організації воїнів-афганців підполковнику у відставці Коркішку Михайлу Васильовичу

                         Виступ афганців. Учні вручають квіти героям..

Ведучий. Для Вас, вельмишановні, звучить пісня «Офіцери» у виконанні учнів нашої школи.

Ведучий. У мертвих афганських горах свою передчасну смерть знайшли сини, батьки, чоловіки, - до останнього подиху виконавши свій військовий обов`язок чесно і героїчно. Совість для них означала вірність самому собі, своїм ідеалам, матері й Вітчизні.

Ведучий. Хто ж відповість? 
  Як захлинався бій останній 
  І ущухав вогонь атак, 
  Упав юнак в Афганістані- 
  Двадцятирічний мій земляк. 
  Упав, з очей спадали зорі, 
  Темніла неба пилина... 
  О, боже мій, що тільки творить 
  Людьми придумана війна. 

Ведучий. Ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблого односельчанина 
воїна-інтернаціоналіста Юрія Лобача. Сьогодні на його могилі замайоріли квіти і ожила добра людська пам’ять.

 Ведучий. Хвилина мовчання... 

  Пекуча й терпка, як сльоза.

 
  Хвилина мовчання - 

  В ній наша любов і гроза. 

  Як пам’ять полеглих, 

  Священна хвилина мовчання. 

Пливе, наче вічність, здобута в бою, 

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива, 

Пронизує пам`ять скорбота прощання.

І сумно згасає, і тяжко сплива 

Хвилина мовчання.

І подвиги мужні, і дружнє плече, 

І роки надій, перемог, сподівання...

І серце сльозою нараз опече 

Хвилина мовчання.

Встають побратими, відважні бійці... 

Знов закипає та битва остання...

Вона, як сивини, вона, як рубці, 

Хвилина мовчання.

Ведучий. Один із філософів сказав, що людина помирає двічі: перший раз, коли помирає фізичною смертю, а вдруге, коли йде назавжди з пам’яті живих. Ми не дамо померти вдруге нашим славним землякам. Вічна їм пам’ять! І вічна їм шана!  Пропонуємо хвилиною мовчання вшанувати пам’ять нашого героя Юрія Лобача та всіх, хто загинув у чужій землі.

                 (хвилина мовчання)

На екрані сторінка п’ята: “Юрій Лобач – Герой Новосанжарщини”

                  Звучать слова: ”Одна могила..” із пісні “Солдатська могила”

Ведучий. Наша остання сторінка присвячена герою, який загинув виконуючи свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Це уродженець села Дубина Новосанжарського району Полтавської області – Юрій Лобач.

     Звучить ода “Роздуми про вічне ”у виконанні автора (на екрані відео ролик про героя, на сцені композиція: сидить мати з учнями, переглядають фото, дивляться матеріали...)

                       І

На новій вулиці в Санжарах я живу,

Щодня я нею на роботу йду.

А зветься вона іменем героя,

Що назавжди лишивсь на полі бою...

                     ІІ

Вони пішли…

Їх більше вже немає

На землі Афганістану.

Зі скриньки пожовтілий

Папірець дістану…

Що ж лишилось?

Пам’ять…

Афганістан – не екзотична

Це країна Сходу,

Була це люта смерть

Радянському народу.

Це місце, де лилася кров,

І де свистіли кулі знов і знов,

Де було страшно дуже,

Про це у книгах прочитаєш, друже,

А ще – безсонні ночі матерів...

Скоріше б листоноша вже зустрів...

А що ж чекати?

Чи виплаче всі сльози

Трудівниця, жінка – мати ?..

                      ІІІ

У невеличкому полтавському селі,

На цій частиночці славетної землі,

В краю, де люди працьовиті,

Народжуються діти знамениті.

Ростуть, живуть й того не знають,

Що рідний край вже

й  за кордоном прославляють...

Сьогодні про Афган із книг я знаю,

Про земляка свого я спогади збираю:

В 60-х Юра народився

У мами й тата доброти та совісті навчився.

В Дубині і Руденківці освіту здобував.

А після школи самостійним став...

                   ІV 

Призвали Лобача вже в армії служити:

Тепер в Афганістані Юра буде жити.

Ціною крові буде захищати

Він землю братнього народу,

А десь на Україні плаче мати

Й чека повернення до роду.

                       V 

А тут стріляють, тут війна...

Аллах і Бог зійшлись на небі!

А на Землі лиш смерть одна,

Не знаєш, де тебе підстереже вона.

                   V І

      

 Двадцятий рік наш Лобач зустрічав,

Собі в житті багато спланував...

Та ось наказ виконував солдат...

Почули всі, що обізвався автомат,

Та не відразу друзі зрозуміли,

Що душу Юри уже Ангели зустріли...

І ось  додому чорна звістка полетіла,

Матуся з горя зразу ж посивіла...

                      V ІІ

 Пройшли роки. Зарубцювались рани…

 Троюдять душу лише обеліски,

 Зірки на них нагадують Афган нам,

 І тріпотять листочками берізки...

Ведучий. Битви закінчуються, а історія вічна. Пішла вже в історію й афганська війна. Але ще довго будуть нас усіх тривожити голоси й живих, і тих, що загинули – війни не минають безслідно.

Ведучий. Будь-яка війна – це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям.

Ведучий. Скільки років щасливої тиші!

                 Та вривається голос в ефір, 

                 Що благає, нагадує, кличе:

    “Захистіть, збережіть, люди, мир! 

     Кожен день, кожен час пам`ятайте,

      Скільки жертв нам війна принесла. 

     Все, що можна, для миру віддайте,

      Збережіть для нащадків життя!” 

Ведучий. Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам`ятаємо. І на підтвердження цього сотні пам`ятників та пам`ятних знаків на українській землі. Війна навчила вас цінувати дружбу, порядність, цінувати саме життя, як найбільшу радість. Час – найкращий лікар наших душ і ран. І сьогодні в мирному житті ви не втратили вміння дружити, допомагати, співчувати, любити, чесно виконувати свій громадянський обов`язок. Безмежна вдячність вам і низький уклін.

Ведучий. Підуть у небуття епохи лютих війн, 

      Затягнуться поранення рубцями,

      Та сльози вдів, сиріт і матерів, 

      Пектимуть нам, як невигойні рани.

Ведучий. Нехай же ніколи не знають війни наші діти й онуки. Нехай усі живуть у мирі і злагоді, бо ми живемо й за тих, хто поліг у афганських ущелинах, хто залишився прикутий до інвалідного візка, хто недолюбив, недоміряв, недоспівав, недожив. 

Ведучий. ПОДВИГОМ ми називаємо сьогодні все те, що довелось пережити нашим воїна-інтернаціоналістам. Сьогодні на нашій зустрічі ми розповіли, звичайно не все й не про всіх, хто служив в Афганістані. Та це й не дивно, бо кожен із Вас для нас – ваших співвітчизників – людина шанована, дорога, відома й разом із тим невідома, як непрочитана книга. Але ми впевнені, що історія кожної окремої долі, кожного з Вас заслуговує глибокої уваги й шани, про неї повинні знати люди. Адже народна мудрість говорить: “Хто не знає свого минулого – той не вартий майбутнього”. Думаю, що висловлю побажання всіх присутніх у цьому залі, якщо ще раз від усієї душі привітаю Вас зі святом, бажаю Вам здорового довголіття, сімейного щастя, мирного неба, творчої наснаги, оптимізму, щоб завжди поряд були вірні друзі та люблячі серця та всього найкращого, як у цій пісні.

                 Виконується пісня “Мы желаем счастья вам».