Причини та профілактика шкільної тривожності

 Педагоги й батьки говорять про тривожну дитину, що вона «боїться всього», «дуже вразлива», «недовірлива», «надчутлива», «дуже серйозна» тощо. Такий стан дитини зазвичай не викликає занепокоєння дорослих. Але тривожність — «перший дзвіночок» неврозу, тому профілактична та корекційна робота щодо її подолання необхідна

Навчальна тривожність формується через авторитарний стиль роботи педагогів, завищені вимоги батьків і порівняння з рештою дітей. У деяких сім’ях упродовж року перед першим класом точаться розмови про вибір «хорошої школи та досвідченої вчительки». Діти за таких умов «накопичують» тривожність і «несуть» її в школу.

Шкільна тривожність — поширена проблема. Тривожним дітям складно адаптуватися в школі й засвоювати навчальний матеріал. Практичні психологи, що працюють в закладах загальної середньої освіти, за допомогою тестів і методик діагностують шкільну тривожність у дітей. Вони визначають причини, за яких виникає тривожність у молодших школярів, щоб організувати їм психологічну допомогу й розробити профілактичну роботу та впровадити корекційну програму з її подолання та співпрацюють з педагогами й батьками. Але не всі практичні психологи заглиблюються в сутність поняття «шкільна тривожність». Тому перш ніж розглянути методи практичної роботи з тривожними дітьми, з’ясуємо сутність понять «тривога» і «тривожність» та особливості й динаміку шкільної тривожності.

Шкільна тривожність як ознака дезадаптації

У молодших школярів тривожність — наслідок фрустрації. У тривожних дітей не задоволена потреба в надійності, захищеності та безпеці в найближчому оточенні, у них порушені взаємини з близькими дорослими. Тривожні діти дезорганізовані, у них виражений «тривожний гіперконтроль»: вони постійно контролюють себе та бояться помилитися, що завжди призводить до порушення будь-якої діяльності.

Тривога — емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки та проявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій

Шкільна тривожність — одна з типових проблем, з якими стикаються педагоги. Це ознака шкільної дезадаптації дітей, що негативно впливає на їхнє життя, зокрема на:

·         навчання;

·         спілкування в школі;

·         спілкування за межами школи;

·         стан здоров’я;

·         загальний рівень психологічного благополуччя.

Учні зі шкільною тривожністю дезорганізовують освітній процес.

Прояви

Шкільна тривожність — це широке поняття, яке охоплює різні аспекти стійкого шкільного емоційного неблагополуччя. Діти зі шкільною тривожністю:

·         надмірно хвилюються;

·         занепокоєні в навчальних ситуаціях у класі;

·         очікують негативної оцінки педагогів.

·         очікують поганого ставлення однолітків до себе.

Вони постійно відчувають власну неадекватність, неповноцінність, невпевнені у правильності своєї поведінки, своїх рішень.

Причини

Невизначеність — найбільший стресор для будь-якої людини. А для дитини тривожної вона є призмою, крізь яку вона сприймає школу, учителя, навчальну ситуацію, себе в ній: «Чи викличуть мене сьогодні?», «Чи вийде з лікарняного той чи той вчитель, чи знову будуть заміни?», «Чи не буде сьогодні самостійної/контрольної/перевірки зошитів?». Усе це визначає настрій і поведінку дитини.

Тривожність — стан доцільного підготовчого підвищення сенсорної уваги й моторної напруженості в ситуації можливої небезпеки, що забезпечує відповідну реакцію на страх. Це суб’єктивний прояв неблагополуччя особистості

Причин виникнення тривожності в учнів декілька:

·         внутрішньоособистісні конфлікти, здебільшого пов’язані з оцінкою власної успішності в різних сферах діяльності;

·         порушення внутрішньосімейної та/або внутрішньошкільної взаємодії, а також взаємодії з однолітками;

·         соматичні порушення.

Найчастіше тривожність розвивається тоді, коли діти перебувають у ситуації конфлікту, що спричинений:

·         вимогами, які принижують їх або ставлять у залежне становище;

·         неадекватними, завищеними вимогами;

·         конфліктом вимог, які висувають батьки, педагоги, однолітки.

Портрет тривожної дитини

Тривожні діти мають різні, іноді протилежні, поведінкові прояви. Так, деякі вчителі й батьки вважають дітей з вираженою шкільною тривожністю «найзручнішими», оскільки вони завжди виконують усі завдання та вимоги дорослих, не сперечаються з ними й не порушують правил поведінки в школі. Оскільки бояться покарання й засудження, тому щосили намагаються бути слухняними, відповідати вимогам батьків і педагогів.

З іншого боку, це не єдина форма прояву високої шкільної тривожності. Часто її спостерігають і у «складних»дітей. Батьки та вчителі оцінюють їх як «некеровані», «неуважні», «невиховані», «нахабні».

Така кардинальна протилежність проявів шкільної тривожності обумовлена різними чинниками як зовнішніми, так і внутрішніми. Незважаючи на очевидність відмінностей поведінкових проявів, у них єдина основа — шкільна тривожність, яку не завжди просто розпізнати.

Вікова специфіка шкільної тривожності

Тривожність як психічна властивість має яскраво виражену вікову специфіку. Вона проявляється в змісті тривожності, джерелах, формах прояву та компенсації. Для кожного віку є певні сфери дійсності, які викликають підвищену тривогу в більшості дітей, незалежно від реальної загрози або тривожності як стійкого утворення. Ці піки тривожності детерміновані віковими завданнями розвитку.

До тривожності схильні як хлопці, так і дівчата. Однак фахівці вважають, що в дошкільному віці тривожнішими є хлопці, до 9-11 років співвідношення вирівнюється. А після 12 років різко зростає тривожність у дівчат.

Тривожність у дівчат відрізняється від тривожності у хлопців. Дівчат хвилюють взаємини з іншими людьми, хлопців — насильство у всіх його проявах.
 

Стійким особистісним утворенням тривожність стає саме в підлітковому віці, оскільки Я-концепція підлітків суперечлива. Вони стикаються з труднощами, тому що не можуть адекватно сприймати та оцінювати власні успіхи та невдачі. Тож новий негативний емоційний досвід раз у раз підкріплює тривожність як особистісну якість. У цьому віці тривожність виникає як наслідок незадоволеної потреби сталого позитивного ставлення до себе. Найчастіше такий стан фрустрації пов’язаний з порушеннями стосунків зі значущими людьми.

Невпевнені в собі підлітки заздалегідь відмовляються від діяльності, яка здається їм складною, мають труднощі у спілкуванні, особливо в новому колективі. Вони низько оцінюють власні досягнення. Тривожність провокує астенію і психосоматичні захворювання.

Дослідження Анни Прихожан, доктора психологічних наук, свідчать, що рівень тривоги порівняно стійкий протягом молодшого шкільного віку. Він дещо знижується в підлітковий період — у 6-7‑х класах. Потім у 9-му класі різко підвищується. А під час переходу до раннього юнацького віку — у 10-му класі — різко падає, й знову підвищується перед випуском зі школи (див. Додатки 1-2).

Діагностичні методики

Для виявлення шкільної тривожності учнів нашої школи ми використовуємо різний діагностичний інструментарій, зокрема:

·         опитувальники —
– Філіпса — виявлення рівня шкільної тривожності;
– шкала особистісної тривожності (автор Анна Прихожан);

·         проективні та малюнкові методики —
– «Будинок. Дерево. Людина» — оцінка особистості учнів, рівня їх розвитку, працездатності та інтеграції; отримання даних про взаємини з навколишнім світом загалом і з конкретними людьми зокрема;
– тестЛюшера — діагностика нервово-психічних станів і виявлення внутрішньоособистісних конфліктів у дітей та підлітків;
– «Що мені подобається в школі» (автор Олександр Захаров);
– діагностика шкільної тривожності (автор Анна Прихожан);
– «Школа звірів» (автори Наталія В’юнова, Каріна Гайдар) — адаптація до школи, виявлення шкільних неврозів;

·         дослідження рівня вираженості вад особистісного розвитку на основі діагностичного комплексу «Універсал-онлайн».

Практичний психолог за результатами діагностичних даних оцінює прояви тривожності й планує подальший психолого-педагогічний супровід.

Співпраця з педагогами та батьками

Аби подолати шкільну тривожність в учнів, ми тісно співпрацюємо з педагогами та батьками: проводимо консультації, тренінги, тематичні батьківські збори тощо. Для того щоб більше дізнатися про учнів, проводимо опитування та анкетування батьків і педагогів. Адже, щоб психолого-педагогічний супровід тривожної дитини був результативним, слід врахувати багато чиників, як-от:

Напрями роботи

з тривожними дітьми:

·         підвищувати самооцінку

·         навчати керувати собою в ситуаціях, що спричиняють найбільше хвилювання

·         знімати м’язове напруження

·         індивідуально-типологічні та вікові особливості дитини та її індивідуальні особливості розвитку;

·         соціальне оточення, у якому живе дитина;

·         своєрідність розвитку пізнавальної, емоційно-вольової та мотиваційної сфер особистості;

·         особливості поведінки в сім’ї та школі.

Під час засідань методичних об’єднань ми обговорюємо з педагогами, як запобігти шкільній тривожності та психологічному напруженню дітей. Аби поліпшити психологічну обізнаність учителів, широко використовуємо стендову інформацію, виготовляємо пам’ятки та буклети. Так, у буклеті «Причини і профілактика шкільної тривожності» ми розмістили:

·         визначення поняття «тривожність»;

·         інформацію про чинники, що спричиняють шкільну тривожність;

·         опитувальник, за яким визначають рівень тривожності в дітей;

·         напрями роботи з тривожними дітьми;

·         поради про спілкування з тривожними дітьми;

·         рекомендації для вчителів (див. Додаток 3);

·         ігри, що допомагають знизити тривожність у дітей (див. Додаток 4).

Така інформація допомагає вчителям ефективно організовувати роботу з профілактики та корекції шкільної тривожності в учнів.

Насамкінець ще раз зазначимо, що шкільна тривожність впливає на психофізіологічний стан учнів і призводить до його змін. Учителі не завжди розуміють дитячі страхи, часто не усвідомлені навіть самою дитиною. Проте важливо пам’ятати, що шкільна тривожність перешкоджає ефективній навчальній діяльності незалежно від того, усвідомлює її дитина чи ні. Тож не залишаймося байдужими. Дуже важливо вчасно діагностувати шкільну тривожність і допомогти дитині її подолати.