Мова - ДНК нації...

Конспект уроку з літератури рідного краю

для 10 класу

Тема. «Мова – ДНК нації…» (ЛРК).

Мета: простежити становлення рідної мови в поезіях класиків і новосанжарців; виховувати інтерес та повагу до рідного слова, шанобливого ставлення до мови; розвивати логічне мислення, увагу, уяву,  спостережливість, уміння аналізувати й робити висновки, уміння працювати в колективі; створити культ слова, мови, написати поетичні рядки.

Методи навчання:

— словесні (розповідь, бесіда, пояснення, інструктаж тощо);

— наочні (демонстрація предметів, явищ, посібників тощо);

— практичні (практична робота, створення ментальних карт).

Методи виховання: переконання; емоційний вплив; сугестія; стимулювання.

Міжпредметні зв'язки: рідна мова, українська та зарубіжна літератури, музика, психологія.

Тип уроку: усний літературний журнал із елементами психологічного тренінгу (тренінг як форма активного навчання, метою якого є передусім передання знань, а також розвиток умінь і навичок).

Форми роботи: індивідуальна, групова, фронтальна.

Обладнання: ікона Божої Матері, запалена свічка, збірки творів поетів рідного краю, записи висловів, прислів’їв та приказок, пісень про мову; ТЗН, роздатковий матеріал, ватмани, маркери.

                                                  

Хід уроку

І. Організаційний момент (2 хв.).

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (5 хв.).

(Слайд 1) «Батько вітчизняної історії й словесності».

Сьогодні 9 листопада – урок ми проводимо в День української писемності та мови. (Пвідомлення учнів-літературознавців)

Учень 1.     Із здобуттям Україною незалежності одним із найважливіших зав­дань, що постало перед державою, було створення всебічних умов для роз­витку й утвердження української мови як державної. Указом Президента Ук­раїни 1997 року було встановлено День української писемності та мови, який відзначається 9 листопада. Це свято спрямоване на підтримку рідної мови, привернення уваги світового українства до проблем української мови, її вивчення та розвитку, пропаганди й популяризації, та водночас демон­стра­цію її краси й багатства, літературної довершеності.

Учень 2. Це свято гуртує всіх нас на шляху відродження духовності, зміцнення державності, формування гро­ма­дянського світогляду. Адже кожен народ відбувся лише тоді, коли усвідомив себе в рідному слові. Святкування Дня української писемності та мови 9 листопада не випад­кове, адже саме цього дня православна церква вшановує пам’ять Пре­по­добного Нестора-літописця (бл.1050-1114). Він у сімнадцять років прий­шов у Києво-Печерську лавру послушником. Молитвою юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Головним його пос­лухом у монастирі була книжкова справа, яка стала змістом життя Нестора.

(Слайд 2).  IIІ. Повідомлення теми та мети уроку (3 хв.).

IV. Сприйняття навчального матеріалу (25 хв.).

        Отже, сьогодні на уроці літератури рідного краю говоримо тільки про рідну мову, писемність та його величність Слово.

Готуючись до нашої зустрічі ви опрацювали безліч матеріалу й тому я пропоную вам бути в ролі кореспондентів, випустити свій усний літературний журнал, який  називатиметься «Рідний край»…, а сьогоднішній випуск буде присвячений писемності та мові (Слайд 3).

        У журналі буде 5 рубрик:

1.     «Мова моя колискова».

2.     «Рідна мова в українській поезії».

3.     «Митці рідного краю про мову».

4.     «Зустріч з поетом».

5.      «Від прадідів – онукам».

        А головним редактором нашого журналу ми просимо бути Людмилу Олександрівну Дзюбан, учителя української мови та літератури нашого закладу, майстра його величності Слова.

Наша зустріч пройде з використанням елементів тренінгу в колі цінностей.

Але перш ніж розпочати роботу, давайте запалимо свічку – символ духовності, людяності, добра, оберіг наших душ, літератури й писемності. Я запрошую це зробити нашого головного редактора (звучить лірична музика).

Рубрика перша.

«мова Моя колискова» (Слайд 4).

У мене в руках серветка, яку вишивала моя мама. Адже перші слова й колискову немовлята чують від своєї найріднішої людини.

Ми будемо передавати її із рук у руки. І нехай часточка позитиву, доброти, сердечності моєї мами передасться кожному із вас. А  розповідь починатимемо так: «Мова для мене…» Починаю я… (1. Для мене рідна мова – це мова колискової, яку у дитинстві мені співала матуся. 2. Це мова, якою я спілкуюся кожен день. 3. Це мова, якою розмовлятимуть мої діти та онуки. 4. Це -українська і я цим пишаюся, тому що саме ця мова така милозвучна та поетична, багата та співуча! 5. це не тільки засіб спілкування, це ще й святиня, яку треба оберігати все життя. 6. Скарб, який треба оберігати. 7. Це - нація. 8. Мова - невід’ємна складова народу та держави. 9. Дівчина-красуня, яка пройшла тернистий шлях. 10. Це – досягнення громади. 11. Це дорога спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість. 

-           Що дала нам ця вправа?

(Дізналися чим є мова для кожного із нас).

Завдання 1.  Об’єднайтеся  у дві групи («Слово», «Мова»). Спробуємо скласти таврограму – розповідь про мову, у якій усі слова починаються з однієї й тієї ж літери (роздатковий матеріал):

М – милозвучна, материнська, міжнародна, моя

О – огненна окраса, оголошена окраденою.

В – вигадлива,  важковимовна, вишнева, волошкова

А – авторитетна, авторська, архаїчна.

Поки звучатиме пісня вам потрібно роз’єднати ці слова записати на стікерах, приклеїти на плакат у потрібному місці.

Рубрика друга.

        «рідна мова в українській поезії» (Слайд 5).

Повідомлення учнів:

Учень 3.

Ну, що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється, ожива, Як їх почує!..

Від цих слів стало б легше на душі, мені здається, й Іванові Франку, і Лесі Українці, і Михайлу Коцюбинському, і ще багатьом і багатьом письменникам, які усією душею любили свою мову, вірили, що з часом вона заволодіє розумом своїх дітей, і вони ніколи не зможуть її зректися. Тому й писали тільки українською мовою, щоб їхні творіння служили вірою й правдою саме українцям. Вони були справжніми патріотами своєї землі, вірили, що колись Україна стане вільною, і тоді по усіх її кутках буде чутно щиру, співучу українську мову.

Учень 4. Дійсно, без мови народ — ніщо.  Рідна мова починається з маминої колискової, з батьківського мудрого слова-поради, з пісні, з жарту, з любові. Вона вміщує в собі весь світ, який сповнений дива, незвичайних почуттів та краси. Про українську ж мову ніколи не кажуть інакше, ніж як про вишневу, солов'їну, волошкову, калинову. Вона такаі і є, бо народилася у вишневих садках, увібрала в себе усе розмаїття солов'їного співу, набралася пахощів у волошок і розквітла, мов та калина, червона і прекрасна. Немає, мені здається, кращих слів, ніж ті, якими вдячно звертається до української мови Максим Рильський:

Як гул століть, як шум віків, Як бурі подих — рідна мова, Вишневих ніжність пелюстків, Сурма походу світанкова, Неволі стогін, волі спів, Життя духовного основа.

Учень 5.  У відомому вірші «Українська мова» Володимир Самійленко, український поет і справжній патріот, порівнює мову з коштовним діамантом. У поезії закарбовано драматичні сторінки історії народу, історії рідного слова, приниженого людською байдужістю. Цей вірш присвячено пам'яті Тараса Шевченка, бо він був тим генієм, що зміг відродити, відшліфувати дорогоцінний діамант зі знайденого в пилу камінця:

«Українська мова» Володимир Самійленко (Слайд 6).

             (Пам’яті Т. Г. Шевченка)

Діамант дорогий на дорозі лежав, –

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей й топтали його,

Але раз  тим шляхом хтось чудовий ішов,

І в пилу на шляху діамант він знайшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв.

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як а зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш.

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,

Щоб поглянувши сам на творіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

Учень 6. Наша мова за милозвучністю, мелодійністю, багатством синонімів, рим посідає одне з перших місць у Європі і є конкурентом славетної італійської. Хіба таку мову можна забувати?!

«О мова моя!» Володимир Сосюра (Слайд 7).

О мова моя!

О місячне сяйво і спів солов'я,

півонії, мальви, жоржини!

Моря бриліантів, це мова моя,

це — мова моєї Вкраїни.

Яка у ній сила і кличе й сія,

яка в ній мелодія лине

в натхнення хвилини!

О мова моя, душа голосна України!

Учень 7. Кожен письменник – носій літературної мови, але він і найактивніший творець національної мови в тому розумінні, що глибоко відчуває найтонші порухи народного слова, що в особистісному відтворює багато разів пережите живе слово народу.

 «МОЯ МОВА»  Василь Симоненко   (Слайд 8).

Все в тобі з'єдналося, злилося -
Як і поміститися в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости й не в'януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.

Учитель. Багато чого довелося витримати українському народові за всі роки існування. Та крізь усі нещастя й негоди зумів він пронести незаплямованною, живою свою рідну мову. Бо Мова – це наша національна ознака, у мові наша культура, ступінь нашої свідомості... Мова – душа кожної національності, її святощі, найцінніший скарб. І поки живе мова – житиме й народ, як національність.

Другу сторінку нашого усного літературного журналу можна продовжувати й продовжувати, але наше головне завдання ознайомитися з поезіями про мову, які створили наші новосанжарські митці.

Рубрика третя. «Митці рідного краю про мову» (Слайд 9).

Повідомлення учнів:

Учень 8.    18 жовтня 2018 року, відбулося подвійне свято – презентація в Новосанжарській районній бібліотеці творчого доробку нашого талановитого поета і як ми вже знаємо чудового співака Віталія Чепіжного співпала з його ювілеєм.  У книгах Віталія Чепіжного «З кишень і шухляд», «Вірші-коротиші», «Уже все давно написано про все» теми дуже різноманітні: про сенс життя («Усі мене питають як живеш? І ніхто не запитав «Навіщо?»), («І що ж насправді є оте життя? Раптовість, іспит, чи дарунок долі?»). Про швидкоплинність часу («А час не лікар. Це – вогонь, що спалює без жалю і скорботи все, що недбало випало з долонь, полишене без нашої турботи»).
Дуже гарно пише поет про природу «Іде за обрій сонце на спочин, стає зоря у небі малиново», «небо вранці – як оксамит», про Україну «Цей край, ніби Господь поцілував – лани родючі і ласкаве море, широкі луки в розмаїтті трав, рясні садки і несуворі гори».

Митець говорить про важливість, значення книги в житті людини, наголошує, що «мудра книга зберігає від розуму ключі». 

Є у Віталія Олександровича й вірші про мову, дещо сатиричного плану.    

 

                   ***  Віталій Чепіжний (Слайд 10).

І сміх і сум бере з отих дядьків,

Що б'ються за російську у законі.

А вип'ють чарку-другу – залюбки

Співають – «Розпрягайте, хлопці коней».

Бо їх коріння – на оцій землі.

Та згодом вже «великі вчителі»

Привчили розмовляти кострубато

Лише на мові «сєвєрного брата» –

Нас, нібито, нечистий поділив

На «западенців» і на  москалів.

Ми тим скоріше злагоди знайдем,

Коли у мові будемо єдині.

Бо вже ж не в Малоросії живем

І не в УРСР, а в Україні!

            ***

Живе, як Попелюшка в рідній хаті,

Моя нещасна «мова солов'їна»,

Бо за свою не хоче визнавати

Лінива половина України.

              ***

Розпорошено в світі моїх земляків

Від Канади до схилів Уралу.

Зберігаючи звичку до сала,

Забувають про мову батьків.

Учень 9. (Слайд 11).

У кожного із нас своя є Україна:

Для когось – мати, рідна і свята,

Де особлива пісня солов’їна,

Де роду слава власного зліта…

Ці слова належать Ганні Демиденко (Ходак), учителю-філологу за освітою, яка працювала за фахом на Полтавщині. Частинку свого життя присвятила Новосанжарщині – це робота в Андріївській, Писарівській, Малоперещепинській школах. Поезією захоплювалась із 12 років. Писала все життя. Та значно більше стала писати після виходу на заслужений відпочинок. Активний учасник літературної студії «Пролісок» при редакції районної газети «Світлиця», на сторінках якої часто друкуються поезії Ганни Демиденко під псевдонімом Ганна Верес. Має 5 поетичних збірочок: «Калинова сопілка» (2012 р.), «Три сонця» (2013 р.), «Герої не вмирають» (2014 р.), «Вони умирали двічі» (2015 р.), «З Україною в серці» (2017 р.).

Усе життя Ганна Петрівна присвятила його величності Слову, тому й не дивно, що багато поезій написані про нього та рідну мову.

«Мово моя» Ганна Демиденко

Мово моя, срібнодзвінна,

Зіткана з сонця і рос,

Жити не можеш без волі,

Мово поезій і проз.

Мово моя, українська,

Все помістилось в тобі:

Слава козацького війська

Й осуд і зраді, й журбі!

Мово моя, калинова,

Все в тобі: міць і мороз,

Дзвони вітрів полинові

Й ніжність весняних мімоз!

Вечір і рань сіроброва,

Біль в тобі неньки й вдови,

Шепіт осінній діброви

Й тиха мелодія хвиль!

Мово моя, материнська,

Ти, мов молитва свята,

Мій поводир від колиски

У посивілі літа,

Брязкання в полі підкови

Із глибини поколінь,

Пісня коси світанкова,

Й справжня окраса землі!

Мово моя, солов’їна,

Звук в тобі сивих трембіт,

Ти для душі України

Пишний нев’янучий квіт!

Учитель. Думаю, що після таких ніжних ліричних рядків знайомство з творчістю наступного автора й робота над його твором буде теж не менш емоційною.

У вас на партах і в 1 і в 2 груп є поезія «Рідна мова» головного редактора  нашого усного літературного журналу «Рідний край» Людмили Дзюбан. Вам завдання. Створити  ментальну карту (чи карту знань, інтелект-карту, карту пам’яті, мейнд-мепс) до поданої поезії 1 група – асоціативну, 2 група – ідейно-художню. Потім презентація карт.

«Рідна мова» Людмила Дзюбан (Слайд 12).

Ніби все про тебе сказано,

Барвінкова й калинова,

Та нові слова знаходяться,

Бо жива ти завжди, мово!

Рідна, всотана з колиски

Чи наспіх на курсах вивчена,

Мелодійна, ніжна, образна,

А чи суржиком насичена?

Щиро вилита у пісні

Як освідчення в коханні,

Чи в брутальному перекладі

Фільму-жаху на екрані.

Є у нас і та, і інша

І ще довго, мабуть, буде,

Бо не мова наша винна,

Винуваті, певно, люди:

Промовляє «рідним» словом

Депутат з трибуни палко

Та вживає «мову брата»,

Як підносить друзям чарку.

І соромиться своєї

Щойно лиш подався в місто,

Випускник сільської школи,

Щоб «крутішим» бути, звісно.

Не лунає українське

Із зіркової естради,

То ж коли його прославим,

Рідне слово, Бога ради?

Презентація ментальних карт.

Учитель. Ви добре справилися із завданням, а тепер Рубрика четверта “Зустріч з поетом» (Слайд 13)  у вас є можливість поспілкуватися наживо з автором і задати запитання.

(Питання для письменника:

1.       На які теми Вам було найскладніше писати? Чому?

2.       Уявіть час як 100-відсоткову шкалу. Скільки відсотків Ви відводите для читання?

3.       Які книжки Вам допомагають у творчій роботі, підштовхують?

4.       Чи є у Вас робоче письменницьке місце вдома?

5.       Ким із літературних персонажів Ви могли б бути? Чому?

6.       Що стало поштовхом до написання поетичних творів?

7.       Дозвольте поцікавитися, скільки часу доводиться витрачати, щоб вийшла відшліфована, досконала поезія?

8.       Чи є у Вас поезії-присвяти? Цікаво кому? І чому саме цій людині?

9.       Що Ви можете сказати про нас учнів, які пишуть твори, рівень робіт? Чи запам’яталась якась робота найбільше, чим саме?

10.  Ваші побажання нам.)

Рубрика п’ята  «Від прадідів – онукам» (Слайд 14).

Учитель. Краще й мудріше за народ, мабуть, ніхто ще не сказав про мову…Поєднайте частини цих прислів’їв та приказок і самі пересвідчитесь у цьому.

(Робота виконується  в двох групах на швидкість, під ліричний музичний супровід, записане завдання роздається на листках).

1. Коли правдива мовонька твоя,

2. Мова мовиться,

3. Хто мови своєї цурається,

4. Птицю пізнають по пір'ю,

5. Рідна мова – не полова:

6. Від теплого слова

 7. Гостре словечко

 8. З пісні слова не викидають       

  9. Краще переконувати словами,      

  10. Слово до слова —

А) так будеш, серденько, на віки ти моя. 

Б) а хліб їсться. 

В) хай сам себе стидається.

Г) а людину по мові.

Д) її за вітром не розвієш.

Е) і лід розмерзається.

Є) коле сердечко.

 Ж) і свого не вставляють.

 З) як кулаками.

 І) зложиться мова.

1. Коли правдива мовонька твоя, так будеш, серденько, на віки ти моя. 

2. Мова мовиться, а хліб їсться. 

3. Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.

4. Птицю пізнають по пір'ю, а людину по мові.

5. Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш.

6. Від теплого слова і лід розмерзається.

7. Гостре словечко коле сердечко.

 8. З пісні слова не викидають і свого не вставляють.

 9. Краще переконувати словами, як кулаками.

10. Слово до слова — зложиться мова.

Поради. Прадідівські заповіти

Учитель. Запам’ятайте ці поради й постійно їх застосовуйте!  

(Поради спроектовані на екран)

-         Любіть і шануйте рідну мову як батька і матір своїх!

-         Створюйте сприятливі умови для процвітання рідної мови!

-         Оберігайте рідну мову, бо МОВА – ДНК нації!

Учитель. Послухайте «Молитву до мови» Катерини Мотрич (Звучить заключна  пісня). (Слайд 15).

«Молитва до мови» Катерина Мотрич

Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог – Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо "Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог".

Мово наша! Пречиста незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на тому торжищі продана!

Мово наша! Передчасно постаріла, змаліла, на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішана дітьми-покручами. Стражденице, великомученице, Матір-Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, Чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена рідними дітьми! Твоїм сім'ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю ангели, де половіють жита, як Божий лик, і сяє небо, як Божий престол.

А із того зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам'ятства, блекота запроданства, кукіль здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг, і вічний плугар Час чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур'ян, чи, може, станеться диво...

Прости ж їх, рідна! Прости гріхи їхні вільні й невільні! Прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля, де здичавілі й сп'янілі від крові ангели його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, поки його лукаві слуги косять і косять наші молоді трави...

Караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25 на 26 квітня за дев'ять днів до воскресіння Спасителя, що висвятив цю землю і люд її много-грішний, покарай за Тебе, Матір нашу скорботну.

Прости ж їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не прекрасна, не свята, не вічна єси. Перероджений плід із дерева роду нашого впаде в чорнобильську землю значно раніше, ніж Ти.

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до краю, де "чорніше чорної землі блукають люди". То чорнобильські лика Чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам'ятство.

Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття, я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем я ж самоспалюючою любов'ю своєю відганяю від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь – Україну возвелич! Порятуй народ її на віки!

V. Рефлексія (2 хв.) (Слайд 16).

 У кожного з вас є картки самооцінки, заповніть їх!

Дата __________ Клас ____________ ПІ учня ____________________________

	Оцініть себе за кожним із тверджень	Бали (0-2)
1	Я активно творчо працював(ла) на уроці
2	Я висловлював(ла) свою думку
3	Я уважно слухав тексти
4	Я задавав(ла)  питання й давав повні відповіді на уроці
5	Я  активно створював(ла) ментальну карту
6	Я був(ла) уважним (на) на уроці
Усього

VІ. Підбиття підсумків (2 хв.) (Слайд 17).

    Отже, цінувати мову – це моральне завдання кожного. Бо мова, як мати,  життя й Батьківщина – це нероздільні поняття.

Мова – джерельце, з якого ми черпаємо силу й любов, що не дає загинути нашому роду, нашій Україні. І поки житиме це джерельце – будемо жити й ми.

      Слава нашій Мові!

VІІ. Домашнє завдання (1 хв.). (Слайд 18).

Напишіть есе на тему: «Чи настане час, коли в кожній родині спілкуватимуться рідною мовою?»